Нейтральна позиція офіційного Пекіна з українського питання, яка викликала повагу в багатьох міжнародних форумах через свою послідовність, потихеньку почала приїдатися. Річ навіть не в тому, що заяви спікерів китайського МЗС зразка весни, літа і ось уже осені написані як під копірку. Розчаровує не це. Ситуація в Україні і довкола України нестримно розвивається, тоді як позиція Китаю не зазнає взагалі жодних змін.
Китайська сторона наполегливо закликає «всі сторони» зберігати холоднокровність і стриманість, сприяти просуванню мирних переговорів, шукати політичне вирішення проблем, уникати ескалації і припинити вогонь. Все це супроводжується ритуальною фразою про «необхідність дотримання законних прав і інтересів усіх етнічних груп і регіонів». Абсолютна істина. Яка банальна настільки, наскільки може бути лише абсолютна істина.
У Пекіні із самого початку виступали проти будь-яких санкцій Заходу проти Москви, оскільки такі дії не лише не вирішать «українське питання», а й спровокують нову ескалацію.
Що цікаво, подібна «зваженість» фраз, аж до коми, характерна практично для всіх заяв інформаційного департаменту МЗС КНР, незалежно від того, чи видавав він їх відносно ситуації в Україні, або ж висловлювався з приводу ситуації в Сирії, Лівії або інших конфліктів. У цьому, власне, і полягає «офіційна позиція»: не втручатися туди, де не виникають загрози безпосередньо самому Китаю.
Утім, насправді зовсім уже нейтральною позицію Пекіна назвати все ж не можна. При всіх пропонованих обставинах китайська сторона, треба визнати, все ж виявляє великі симпатії своїй північній сусідці, за що та їй періодично дякує. Наприклад, на одному брифінгу представник китайського МЗС уникає відповіді на пряме запитання Укрінформу про участь регулярних російських військ у боях на сході України, зате всі «мирні ініціативи» Путіна коментує наступного дня дуже охоче і схвально.
В інформації державних ЗМІ слово «сепаратисти», наприклад, завжди вживають у лапках, частіше ж використовують вираз «народні ополченці», причому без лапок. Лише завдяки зусиллям нашого Посольства в Пекіні вдалося добитися того, щоб хоча б інколи цих людей означали як «незаконні озброєні формування». Задля справедливості, про «хунту» з «фашистами» стосовно України китайці все ж ніколи не говорили.
Не варто забувати, що в Китаї першопричину того, що в Україні відбувається зараз, бачать у Майдані. Водночас, будь-яка ідея подібного народного повстання в принципі відкидається китайським керівництвом, та і більшістю громадян. Саме тому підтримати зміну режиму, де б це не було, в КНР не можуть.
Не можуть вони і визнати законною анексію Криму, оскільки в Китаю вистачає своїх «чутливих» територій. Визнати не визнали, але і не засудили, винахідливо пославшись на «складні історичні хитросплетіння».
Наївно було б чекати, що КНР приєднається в будь-якій формі до санкцій Заходу проти України, до чого її намагаються схилити США. Не лише тому, що країна в принципі уникає таких методів дії. Це якраз та ситуація, яка відкриває дуже багатообіцяючі перспективи самому китайському бізнесу, він залюбки займе звільнені ніші. Ось уже з'явилися цього тижня повідомлення, що вперше в історії китайські компанії почнуть поставляти до Росії свинину і інші продукти харчування.
РФ, зі свого боку, теж нарощує експорт у Піднебесну. Правда, поки, здебільшого, по лінії оборонки. При цьому росіяни вважають за краще не згадувати навіть про давнішні претензії до китайських партнерів із приводу крадіжок технологій. Ще один напрям - експорт до Китаю сировини, основного російського товару.
Не зовсім коректно було б пов'язувати безпосередньо з українською кризою підписання в травні 30-річного російсько-китайського газового контракту, найбільшого в історії «Газпрому». Але те, що контракт був укладений саме зараз, після 10 років узгоджень, все ж примушує думати, що політика перемогла. Старт будівництву труби «Сила Сибіру» з помпою був даний 1 вересня. Подія важлива, яка обіцяє розвинути безкрайні сибірські простори. Рішення Росії направити в цей регіон, де не дістає робочих рук, українських біженців додає ситуації ще більшої пікантності.
Китайці, з властивим їм прагматизмом, охоче скористалися виниклими вразливими місцями найближчого друга. Як наслідок - Росія вперше погодилася на продаж китайцям частки в нафтогазовому родовищі. Про це оголосив особисто президент РФ на церемонії закладання згаданого газопроводу в Якутії. Імовірно, йдеться про передачу 10% Ванкорського кластеру (17 родовищ в Східному Сибіру) - найбільшого і найперспективнішого активу «Роснефти», яка через санкції відчуває фінансову скруту.
Китай, який давно активно скуповує родовища за кордоном, вже багато років намагався підібратися до російських надр і навіть робив кроки для купівлі частки у ряді нафтових російських компаній, але регулюючі держоргани Росії ці операції не схвалювали. І ось тепер - збулося...
До речі, той, хто думає, що Китай «дружить» із Росією проти США, дуже помиляється. КНР дружить із тими, з ким вигідно. Росія, як нинішня найближча «подружка» Китаю, наторгувала з ним торік на 89 млрд доларів. Водночас товарообіг Китаю з його одвічним опонентом - США, - склав 520 млрд. Що називається, відчуйте різницю.
Але повернемося до України. Якщо дивитися на ситуацію з Пекіна, створюється враження, що під вантажем поточних проблем і в контексті активного діалогу із Заходом у Києві якось упустили китайський напрям. При цьому, схоже, спроби налагодити контакт із Пекіном, які все ж роблять Банкова і Михайлівська площа, судячи з усього, натикаються на ввічливе мовчання або відмовки щодо неможливості наразі зустрітися/ поговорити/ обміркувати.
Тим часом, на гучні слова підтримки в Україні ніхто особливо і не розраховує. Як зазначає український посол у КНР Олег Дьомін, висловленням підтримки стала б навіть заява Китаю про «стурбованість» тим, що внаслідок конфлікту страждають двосторонні китайсько-українські проекти, тобто безпосередньо сам китайський бізнес. А це дійсно так: у Донбасі не можуть бути реалізовані проекти у сфері переробки вугілля і металургійної промисловості, є загрози контрактам у сфері військово-технічної співпраці, не кажучи вже про проекти в Криму.
Але навіть таких заяв Пекін уникає. «Китай неодноразово висловлювався на підтримку територіальної цілісності і суверенітету України, заявляв про те, що він проти зовнішнього втручання в конфлікт на Сході України. Але це було раніше. Сьогодні ми вже не чуємо від Китаю таких заяв, не почули, на жаль, і засудження прямого (російського - ред.) втручання в Україну», - говорить Дьомін.
Загалом, традиційний китайський нейтралітет уже підходить до тієї тонкої межі, коли саме відсутність позиції відносно конфлікту може трактуватися як підтримка на адресу однієї з його сторін. Поки така позиція для Китаю комфортна і вигідна. При цьому вигода від зіткнення «на полях України» щонайменше трьох геополітичних «тигрів» далеко виходить за чисто матеріальний вимір. Тут повно всяких філософських сенсів, які очевидні для будь-якого китайця і абсолютно легковажно ігноруються всіма іншими.
Ольга Танасійчук, Пекін.
05.09.2014
