Насправді, розмір має значення. І масштаб. «Газпром» хоче занести свій контракт з Китаєм у книгу рекордів Гіннеса. Поки не вирішили, за яким параметром, але це вже не важливо. Вже кого-кого, а Піднебесну мільярдами кубометрів або тоннами «ярдів» точно не налякаєш. Вся справа в масштабності підходу і в здатності до стратегічного бачення. Тих, що ще Конфуцієм були заповідані...
Втім, 17 червня китайська China National Offshore Oil Corporation (CNOOC) уклала рамкову угоду про довгострокові постачання зрідженого природного газу (ЗПГ) з британською нафтогазовою компанією BP. Згідно з умовами договору, підписаного в рамках візиту до Великобританії прем'єра Держради Лі Кецяна, BP з 2019 року щорічно протягом 20 років поставлятиме CNOOC до 1,5 млн т зрідженого газу зі своїх світових запасів. Сторони сподіваються найближчим часом укласти торговельну угоду в остаточній формі.
Ця угода на суму 20 млрд дол - лише чергова серед багатьох, які Пекін в останні роки укладає з іноземними партнерами. Такий підхід - це складова довгострокової стратегії з диверсифікації для забезпечення енергетичної незалежності Китаю, яка за визначенням не повинна залежати від будь-якої зовнішньополітичної чи економічної кон'юнктури. І навіть від міркувань стратегічного партнерства з сусідами.
Питання енергетичної безпеки КНР виникло не вчора, але останнім часом про нього говорять на найвищому рівні. Так, на минулому тижні в Пекіні відбулося 6-е засідання центральної керівної групи ЦК КПК з фінансових та економічних питань, присвячене саме цій проблематиці. Виступив на ньому особисто голова КНР, він же глава названої групи Сі Цзіньпін.
«Виробництво енергії і революція споживання є довгостроковою стратегією, реалізацію якої необхідно починати сьогодні, потрібно прискорити виконання найважливіших завдань і прийняття масштабних заходів», - сформулював завдання здійснення стратегії до 2030 року китайський керівник.
Днями відбулася й робоча нарада в Держуправлінні у справах енергетики, на якому йшлося про великі проекти, позначені у Стратегічному плані дій з розвитку енергетики Китаю 2014-2020 і в Стратегії енергетичної безпеки Китаю. Називалися 127 великих проектів з п'яти ключових напрямків, серед яких збільшення імпорту електроенергії, забезпечення поставок природного газу, розвиток атомної енергетики і відновлюваних джерел енергії.
Раніше, наприкінці квітня, під керівництвом прем'єра Держради КНР Лі Кецяна було проведено засідання Державної енергетичної комісії. На ньому також обговорювалася тема трансформації моделі виробництва і споживання енергоносіїв з метою досягнення «у далекій перспективі» енергетичної незалежності.
Китайський прем'єр зажадав розглядати енергозбереження як пріоритетну стратегію уряду. Для її здійснення необхідно як розширювати внутрішнє виробництво, так і всіляко нарощувати потенціал енергопостачання, активізуючи міжнародне співробітництво.
До слова, про інтеграцію та участь Китаю у глобальній системі енергетичної безпеки говорилося й на Глобальному форумі з питань енергетичної безпеки, що відбувся 16 червня в Пекіні, і в якому взяв участь генеральний секретар Енергетичної хартії Урбан Руснак.
Природно, що країна не зможе закрити всі питання виключно за рахунок власного видобутку, незважаючи на чималі поклади як нафти, так і газу. Навіть по вугіллю, що сягає 66% в енергобалансі, незважаючи на те, що Китай є потужним його виробником, країна вже давно стала нетто-імпортером.
У вересні минулого року Китай вийшов на перше місце в світі за обсягом чистого імпорту нафти, обігнавши США. Зовнішня нафтова залежність сягнула 58,1%, хоча ще 9 років тому не перевищувала 5,3%. Китай спробує утримати таку залежність у межах 61% до 2015 року. При цьому в різних регіонах країни активно триває будівництво стратегічних баз для резервного зберігання нафти, стратегічний обсяг якої, за прогнозами, до 2020 року має досягти 100-денного еквівалента імпорту країни.
Що стосується газу, згідно з прогнозами, до 2015 року споживання його досягне 230 млрд кубометрів, з яких імпорт складе 93,5 млрд, або 35% від загального обсягу. Для порівняння - в 2013 році імпорт «блакитного палива» Китаєм склав 53 млрд кубометрів або 31,6% сукупного споживання цього виду палива.
До 2020 року Китай планує імпортувати не менше 100 млрд кубометрів трубопровідного газу і ще 50 млрд кубів ЗПГ. Основні джерела імпорту цього виду палива такі: Середня Азія (днями почалася комерційна експлуатація гілки «С», третьої за рахунком, газопроводу "Центральна Азія-Китай", пропускна сукупна потужність якого до кінця наступного року досягне 55 млрд кубометрів на рік), М'янма (порядку 12 млрд кубометрів), а також постачання зрідженого газу з Близького Сходу, з Австралії, Індонезії й ряду інших країн.
Звичайно, помітну частку в структурі газового імпорту - близько 30%, у перспективі займе Росія, яка після розробки нових родовищ у Сибіру і будівництва газопроводу, зможе постачати Китаю до 38 млрд куб м газу на рік. Все це - згідно з тим самим 30-річним 400-мільярдним контрактом, який був підписаний у травні цього року між китайською CNPC і російським «Газпромом».
Прагнення Китаю до збільшення частки природного газу в національному енергобалансі пов'язано як із загальним зростанням енергоспоживання другої економіки світу, так і з продиктованою часом необхідністю знижувати обсяги вугілля, яке є значно менш екологічно чистим паливом за всі інші.
Варто сказати, що Китай робить чималу ставку на сланцевий газ, натхненний «сланцевою революцією» в США. У даний момент КНР ще не виробляє сланцевий газ у комерційних масштабах (хоча за запасами його займає перше місце в світі). Але до 2015-го уряд поставив амбітну мету - добувати 6,5 млрд кубів, до 2020 року - від 60 до 100 млрд кубометрів цього палива.
Важливою «опорою» енергетичної незалежності в майбутньому китайські плановики вважають «чисті» енергоносії. У період 2009-2013 рр. Китай лідирував за обсягом капіталовкладень у їх розвиток. Тільки в 2013 році китайські інвестиції у цю сферу досягли 56 млрд дол, що вище сукупного показника всієї Європи. Частка відновлюваних енергоресурсів у загальному виробництві електрики країни зросла до 22,3%. За деякими напрямками альтернативної енергетики, наприклад, вітрової, Китай залишається лідером на планеті.
Окремою темою йде активний видобуток енергоресурсів китайськими компаніями за кордоном. Вже нікого давно не дивують повідомлення про покупку місцевими гігантами чергової частки, а то й контрольного пакета акцій в енергетичних проектах у Канаді, Австралії, Африці, США... У цей же ряд вписується і найостанніша інформація про збільшення вдвічі (з 25 до 50 тис. бар. / добу) китайської China Petroleum & Chemical Corp. (Sinopec) видобутку на своєму нафтовому родовищі в Ірані. Sinopec починає новий етап розвитку цього проекту на родовищі Ядаваран, розташованому недалеко від іракського кордону, прагнучи збільшити видобуток до 135 тис. бар./добу.
Китай, незважаючи на те, що обсяг енергоспоживання на душу населення тут становить лише 20% від показника США, вже став найбільшою державою-виробником енергоресурсів і найбільшим споживачем (в 2013 році сукупний обсяг енергоспоживання в країні досяг 3,75 млрд т умовного палива).
При цьому Піднебесній постійно потрібні все більші їх обсяги, незважаючи на всі зусилля з підвищення енергоефективності. Як викликом, так і шансом для країни є те, що в даний час на глобальному ринку енергоресурсів, з точки зору як попиту, так і пропозиції, відбулися чималі зміни. А в розвитку міжнародного енергетичного господарства, як кажуть місцеві експерти, намітилися нові тенденції.
Не потрібно вивчати Конфуція, щоб зрозуміти, як вдало зістиковуються китайські «перегрупування» із зусиллями Європи щодо зниження залежності від російського газу. Одним словом, загальна диверсифікація планети всієї...
Ольга Танасійчук, Пекін.
19.06.2014
↧
Диверсифікація енергії та стратегія: китайський підхід
↧